Я уперше пізнав о. Степана Чміля навесні 1946 року.
Восени 1945 року ми, покинувши табір полонених в італійському місті Ріміні, прибули до Риму до колегії св. Йосафата вчитися на священиків. Ми, зазвичай, мали кожного тижня по дві прогулянки: одну - в четвер, а другу - в неділю. Одного разу ми запланували оглянути Катакомби, підземне кладовище перших християн в Римі, котрими завідують оо. Салезіяни. Вони, в якості гідів, вели туристів підземними лабіринтами та пояснювали все про Катакомби. Що нас відразу вразило при першій зустрічі з священиком, якому доручили показувати нам Катакомби, - незвичайно добрий, щирий, правдиво український тон, веселий настрій, бадьора поведінка, невимушена щирість, - він так віднісся до нас, наче б ми були давніми приятелями. Відразу можна було помітити цікаву прикмету у того отця - прикмету салезіянську, що тотожна з веселістю, в основу якої лягли радість та оптимізм. Не зважаючи на типовий італійський стиль у говірці, у о. Степана Чміля - отак називався той отець - той стиль був просякнутий ознаками української приязні, щирої поведінки, доброго чоловіка, приємної вдачі.
Він, очевидно, відразу повів нас у підземелля оглядати катакомби, а при тім, хотів довідатися якнайбільше хто ми, а коли дізнався, що ми - колишні вояки з України, які попали в полон в Італії після війни, це його дуже зацікавило. Ми йому розказали про наші воєнні роки, а він, із захопленням, це все слухаючи, ставив запитання. Перша наша зустріч з новою людиною після війни - зустріч із життєрадісною людиною.
Оглядали ми катакомби, ці незвичайно цікаві пам’ятки християнства першого і другого століть. Це нас зворушило! Усіх поверхів є п’ять, але для туристів не дозволено всюди йти - лише на п’ятий і четвертий поверхи згори і ще згідно з визначеною екскурсією за гідом. Отець Чміль своєю добротою і своїм бажанням зацікавити та ознайомити нас з тією святим місцем, де похованими були мученики, поволі запровадив нас аж до другого поверху, - тут було страшно ходити: коридори - вузькі та й сипалось згори. Не міг, нажаль, повести на перший, бо в деяких місцях лежала вода і було небезпечно.
Це мене вразило: він не порушив якусь норму, лиш хотів показати більше, ніж було дозволено звичайному туристу. Ми йому дуже сердечно дякували та вітали з бездоганним та досконалим знанням катакомб. Потім ми доволі часто його зустрічали, бо коли у нього були вихідні, він провідував нас у Колегії св. Йосафата.
Коли о. Чміль приходив відвідати нас, ми відчували у ньому українського духа, можливо й через те, що отець був нашого віку, поділяв наші ідеї. Навіть серед інших салезіян, ми відчували о. Степана найближчим до нас з української точки зору.
Пізніше я часто зустрічався з о. Степаном, але я хотів вам переказати під час інтерв’ю мої перші враження про першу мою зустріч з ним.

На фотографіях - екскурсія-проща українських військових польського корпусу військ Генерала Андерсона до катакомб св.Калліста, Рим.